12 липня 2017

Наука інновацій: в Україні вперше вийде важлива книга з дизайн-мислення. Ось уривок з неї

Видавництво «Основи» у співпраці із компаніями ZEO Alliance та Yes&Design цієї осені представлять перший український переклад книги «Creative Confidence» / «Творча впевненість» братів Девіда та Тома Келлі. Це видання присвячене дизайн-мисленню, про яке ми вже докладно писали. Цей метод вже багато років використовують для створення інновацій передові компанії з усього світу: Apple, Google, Microsoft, Netflix, Airbnb, Uber та інші. Саме брати Келлі були серед засновників легендарних d.school у Стенфорді і IDEO — міжнародної компанії, яка спеціалізується на інноваціях і створила, наприклад, комп’ютерну мишу. Platfor.ma публікує уривок з цієї книги.

 

 

Уявіть собі чоловіка, у якого на шиї, ніби шарф, невимушено звився кільцем удав. На них крізь дзеркальне скло із сусідньої кімнати дивиться перелякана жінка в хокейній масці і шкіряних рукавицях. Її серце скажено калатає. Вона боїться змій скільки пам’ятає себе. Жодного садівництва, не кажучи вже про похід на природу, — щоб тільки не зустріти на стежці якого-небудь вужика. І ось вона має зайти в сусідню кімнату і торкнутися до змії з кошмарного сну. Як їй це вдасться? Як вона змінить страх на відвагу?

 

 

Геній, який стоїть за її зціленням і прокладає шлях для тисяч таких, як вона, — психолог Альберт Бандура. Дослідник і професор Стенфордського університету, він зробив величезний внесок у дослідження ролі соціалізації в навчанні. Його вважають найголовнішим психологом із нині живих. Тільки Зигмунд Фройд, Беррес Фредерік Скіннер і Жан Піаже мають вищий статус у рейтингу видатних психологів ХХ століття. Цей вісімдесятисемилітній почесний професор досі працює у Стенфорді.

 

Якось ми спілкувалися з ним про те, як лікувати страх перед зміями. Якщо коротко, лікування фобії вимагає великого терпіння і незліченних дрібних кроків, щоразу на один більше. Однак, завважив Бандура, буває й так, що йому разом із колегами вдається вилікувати вроджену фобію менш ніж за день.

 

Спершу Бандура каже людині з фобією, що в сусідній кімнаті є змія і невдовзі треба в ту кімнату зайти. Зазвичай людина відповідає на це: «Чорта з два!»

 

Далі він проводить їх крізь довгу низку випробувань — так, щоб кожний наступний крок був цілком здоланним. Наприклад, у певний момент він пропонує поглянути крізь дзеркало на чоловіка з удавом і запитує: «Як ви гадаєте, що це створіння робитиме далі?» Люди з фобією переконані, що змія от-от задушить чоловіка. Однак усупереч їхнім переконанням змія ліниво бовтається на шиї дресирувальника і не намагається нікого душити.

 

І так далі. Ще трохи, і Бандура пропонує пацієнтові стати на порозі кімнати зі змією. Якщо це аж надто страшно, він пропонує постояти там разом. Ще скількись крихітних кроків — і от пацієнт уже поряд із змією. Під кінець сесії пацієнт торкається до змії. От і все, фобію вилікувано.

 

Коли Бандура почав застосовувати цю методику, то зв’язувався з пацієнтами через кілька місяців після лікування. Виявлялося, що за цей час фобія не поверталася. Одна жінка навіть переказувала сновидіння про удава, який допомагав їй мити посуд, а от кошмари про змій, які залякували її, припинилися.

 

Бандура називає свою методику лікування фобій «керованим опановуванням». Процес керованого опановування живиться безпосередньо здобутим досвідом, який розвінчує хибні переконання. Він послуговується інструментами компенсаторного навчання, суспільного переконання й поетапних завдань. Його мета — поступово підвести людину до її найбільшого страху і перебороти його — крок за кроком, без особливих зусиль.

 

Це відкриття — що кероване опановування може швидко позбавити фобії тривалістю в життя — було великою подією. Однак з інтерв’ю з вилікуваними пацієнтами Бандура дізнався про дещо важливіше.

 

Під час інтерв’ю він виявив кілька несподіваних побічних ефектів. Люди розповідали про інші зміни у своєму житті, які начебто безпосередньо фобії не стосувалися: вони починали займатися кінним спортом, не боялися виступати перед публікою, пробували себе в нових робочих ролях. Приголомшливий досвід подолання фобії, яка переслідувала їх роками і з якою вони вже ладні були змиритися до кінця своїх днів, вплинув на систему їхніх переконань про здатність і спроможність щось змінювати. Він зміцнив їхню віру у власні сили. Зрештою, він змінив їхні життя.

 

Ця нововіднайдена сміливість, що її демонстрували ті самі люди, які раніше не підходили до змії без хокейної маски, наштовхнула Бандуру на ідею для нового дослідження: як у людей формується віра у спроможність змінити ситуацію й досягати визначених ними цілей.

 

Відтоді Бандура з’ясував, що коли люди мають таку віру, вони беруться за важчі завдання, довше докладають зусиль і виявляють витривалість у поразках і труднощах. Бандура називає цю рису «самодієвістю».

 

Дослідження Бандури науково підтверджують те, що ми спостерігали багато років: сумніви у творчих здібностях можна розвінчати, якщо провести людину через низку дрібних етапів. І такий досвід може глибоко вплинути на все наступне життя.

 

Спосіб мислення, який Бандура називає самодієвістю, тісно пов’язаний із тим, що ми називаємо впевненою творчістю. Впевнені у своїх творчих здібностях люди свідоміше вибирають, легше вирушають у незвіданому напрямку, краще знаходять рішення проблем, які начебто не мають рішення. Вони бачать нові можливості і співпрацюють з іншими, щоб покращити ситуацію, у якій опинилися. А ще вони зухвало реагують на виклики завдяки нововіднайденій сміливості. Та щоб досягти такої наснаги, такого творчого способу мислення, іноді треба «доторкнутися до змії».

Наш досвід доводить, що найстрашніша змія в приміщенні — це зазвичай страх поразки, який оприявнюється в страхові осуду, страхові починання, страхові невизначеності. І хоча про страх поразки сказано вже дуже багато, він досі залишається однією з найважчих перешкод для творчого процесу.

Міф, ніби творчі генії вкрай рідко зазнають невдачі, доволі поширений. Та якщо вірити Діну Кіту Сімонтону, професору Каліфорнійського університету в Девісі, це зовсім не так: творчі генії, як-от Моцарт у музиці чи Дарвін у науці, знали безліч поразок, просто це їх ніколи не спиняло. Дослідження професора Сімонтона виявили, що творчі люди просто більше експериментують. Геніальні ідеї народжуються у них не тому, що їхні досліди частіше дають успішний результат, а тому що вони роблять більше дослідів. Крапка. Вони більше разів намагаються поцілити в яблучко. Ось така вона, несподівана й захоплива математика інновації: якщо хочете більше успіху, доведеться підготуватися до більших невдач.

 

Як це було, скажімо, в Томаса Едісона. Едісон, один із найплодючіших і знаменитих винахідників в історії, вважав поразку складником свого творчого процесу. Він розумів, що дослід, який завершується невдачею, — це не невдалий дослід, доки з нього можна зробити якийсь конструктивний висновок. Він винайшов лампу розжарювання, та для цього довелося засвоїти урок тисячі невдалих спроб. Едісон дотримувався думки, що «справжня міра успіху — це кількість дослідів, яку вдається ввібгати у двадцять чотири години».

 

Насправді ж початкові невдачі можуть зіграти життєво важливу роль для успіху інновації. Адже що швидше ви помітите слабкі сторони своєї гіпотези, то швидше зможете їх виправити і зміцнити. Ми виросли в Огайо, на батьківщині корифеїв авіації Орвіля й Вільбура Райтів, які заслужили всесвітню славу завдяки своєму «першому польотові» 1903 року в Кітті Хок. Та зосередженість істориків на тому вдалому експерименті применшує вартість сотень інших експериментів і безуспішних спроб полетіти протягом багатьох років, які передували першому вдалому польотові. Ба більше, є свідчення, що брати Райт обрали Кітті Хок для польоту почасти через віддаленість від Зовнішніх мілин, а отже, й через меншу увагу преси до їхніх дослідів.

Несподівана й захоплива математика інновації: якщо хочете більше успіху, доведеться підготуватися до більших невдач. Може здатися, що і Едісон, і брати Райт — це якісь прадавні легенди, однак традиція вчитися на осмислених спробах і помилках жива донині.

Альберт Бандура застосовував методику керованого опановування — низки малих успішних кроків — з пацієнтами, які прагнули знайти в собі відвагу подолати глибинні фобії. Те, що було практично неможливо зробити одним велетенським стрибком, вдавалося завдяки крихітним послідовним крокам під керівництвом досвідченого провідника. Так і ми рухаємося крок за кроком, щоб допомогти людям знайти й випробувати інструменти та методики дизайнерського мислення. Ми поступово ускладнюємо завдання, щоб допомогти студентам подолати страх поразки, який заважає їм народжувати найяскравіші ідеї. Такі дрібні успіхи вдячні самі по собі і наснажують людей переходити на новий рівень.

 

На заняттях і майстер-класах ми пропонуємо учасникам виконати кілька швидких дизайнерських завдань: вигадати новий спосіб дарувати подарунки чи по-новому поглянути на маршрут з дому на роботу. Буває, ми трохи допомагаємо чи підказуємо, та зазвичай робимо так, щоб люди приходили до рішення самостійно. Виховувати впевненість шляхом здобування нового досвіду заохочує до творчої діяльності в майбутньому, а це, своєю чергою, сприяє впевненості у власних силах. Саме тому ми часто пропонуємо студентам і учасникам команди втілити багато швидких проектів, а не один великий; ми хочемо, щоб вони якомога більше разів пройшли повний творчий цикл від отримання завдання до втілення обраного рішення.

 

Одна з основних цілей командної проектної роботи в d.school — навчити людей застосовувати на практиці нові навички, кидати виклики самим собі і, найпевніше, зазнати поразки. Ми переконані, що досвід, отриманий завдяки поразці, може робити нас кмітливішими і сильнішими. Хоча поразка від цього, звісно, не стає менш неприємною. Більшість із нас намагається уникнути її за будь-яку ціну. Поразка — це тяжко, навіть боляче. Як часто кажуть на заняттях д-школи стенфордський професор Боб Саттон і партнер IDEO Дієго Родрігес, «поразка шпиняє, але й навчає».

 

Заздалегідь замовити книгу можна тут.


comments powered by Disqus