6 лютого 2017

Френсіс Фукуяма: «Вам треба переходити від протестів на вулицях до системної роботи»

На початку лютого у Києві відбулась публічна дискусія з американським філософом, політологом та політичним економістом, автором відомої праці «Кінець історії та остання людина» Френсісом Фукуямою. Організаторами зустрічі були Центр міжнародного приватного підприємництва СІРЕ та Школа управління Українського католицького університету. Platfor.ma записала найцікавіші думки мислителя.

 

 

Ми не можемо говорити про зміни в державі, не згадуючи про початок незалежного шляху України після розпаду Радянського Союзу. На мій погляд, основна проблема в країні полягала у взаємозалежності політичної та економічної влади. Це характерно не тільки для України, а для багатьох республік СРСР. Весь процес приватизації призвів до перетворення колишнього Радянського Союзу на дуже корупційну схему володіння приватною власністю. Економічна влада давала можливість отримати в державі політичну силу, і навпаки – політика допомагала досягти економічної влади. Це дозволяло людям накопичити неймовірні багатства. Відбувалась хижацька політика: люди приходили до влади не для того, щоб слугувати широким громадським інтересам, а через намір збагатитися.

 

На жаль, ця система існує у багатьох країнах світу. Це взагалі одна з основних проблем економічного зростання. Йдеться про людей, які абсолютно не зацікавленні в добробуті суспільства, а піклуються лише про свої родини. І доки не буде розбитий цей тісний зв’язок між політичною та економічною владою, держава не досягне економічного зростання.

 

Найбільше питання, яким кожен сьогодні задається – як же країні вибратися з цієї ситуації? Адже політичні посади та ключові місця у бізнесі займають представники тих самих еліт. Це дуже великий виклик для України. Тут треба говорити про соціальну мобілізацію та зміни, адже це фундаментальна проблема. Поки ви не знайдете альтернативний ресурс влади та не знищите поєднання політики та економіки, ви не розірвете цього кола.

 

Сюрприз громадянського суспільства

Тривалий час я займався дослідженням СРСР та Росії, і хочу сказати, що на самому початку, після 1991 року, ми бачили там низовий спонтанний рух – появу громадянського суспільства. Я дуже сподівався, що в Росії це укоріниться. Мушу зізнатись: тоді я не був впевнений щодо таких рухів в Україні, адже перші десять років розвиток вашого суспільства не давав для цього ніяких надій. Тому потім для мене було абсолютним сюрпризом, коли громадянське суспільство в Росії зникло, а в Україні натомість почалась Помаранчева революція. Звичайні люди вийшли на вулиці, спробували самоорганізуватися, – це дуже здивувало і мене, і багатьох інших спостерігачів. Я не сподівався побачити на протесті таку велику кількість людей.

Проте головна проблема полягала в тому, що люди, які хотіли змін, не знали, як перетворити владу людей у реальну державну владу. Саме тому результати Помаранчевої революції не виправдали очікувань. 

Ті, хто тоді протестував на вулицях, не потрапили до уряду і не стали силою, яка б могла забезпечити уряд нового типу, знищивши вузол між політичною та економічною владою. Саме це призвело до приходу до влади пана Януковича. Всі були цим розчаровані, але в Україні продовжують траплятися дива. Люди, особливо молодь, не захотіли миритися з таким майбутнім, і з’явився Майдан – Революція гідності. Це стало новою можливістю для України і ознакою здатності країни рухатись вперед. Думаю, цей рух відбувається через більш глибоке політичне залучення молоді.

 

Я, як людина у віці, не можу не цінувати енергію, яка йде від вашого молодого покоління. Ця сила несе Україні нові цінності, нові ідеї. Ось чому я тут особисто. Я зустрів в Україні багато молодих людей, і я люблю працювати з ними. Я вважаю, що ця нова генерація має очолити процес змін, та йти у приватний сектор. Але не у той, яким керують олігархи, а справжній сектор приватного підприємництва. Де люди будуть конкурувати на справедливих засадах, і в результаті створюватимуть новий уряд, який не буде корумпованим.

 

Треба навчитися мистецтву переходу від протестів на вулицях до більш системної роботи в політичній системі та бізнес-сфері, щоб можна було контролювати власну долю і управляти нею. І я дійсно абсолютно вражений бажанням і можливостями українців. Я бачу неабиякий оптимізм і те, чого змогла досягти країна, незважаючи на всі перешкоди і перепони.

 

 

Про державний і приватний сектор

Я думаю, що проблемою будь-яких країн є відсутність розуміння і ворожість між приватним і державним сектором. Але в Україні це відбувається особливо тяжко, зокрема через те, що впродовж більшої частини XX сторіччя тут не відбувалося активного розвитку приватного сектору. Ця ментальність побудована на рештках пострадянського контролю управляння та адміністрування.

 

В Україні в мене було кілька цікавих дискусій про державно-приватне партнерство, про аспекти і проблеми приватизації, і про те, наскільки часто в цій сфері з’являються непорозуміння. Взагалі-то нічого поганого в приватизації немає. Не завжди державний сектор може забезпечити таке саме ефективне управління, як приватна сфера. Інша річ, що приватизацію має проводити чесний уряд. Щоб не було так, як сталося в Росії і багатьох інших країнах на початку 90-х років.

Займатись державно-приватним партнерством дуже складно. Так, в Україні це дійсно непростий механізм через те, що це потребує і верховенства права, і дотримання контрактних зобов’язань. Але приватно-державне партнерство – саме той засіб, який дозволяє залучати приватні компанії у широкий сфери діяльності.

Це відбувається, наприклад, у Китаї, де є ті, хто бажає займатись інвестиціями. Але коли людина боїться ризиків і не певна, чи зможе повернути гроші назад, виникає критичний момент.

 

Про міжнародну ситуацію

Я думаю, що ви повинні пристосувати державну політику до можливостей своєї країни. У південно-східній Азії було дуже активне просування своїх індустріальних сфер. Але чому вони це робили? Тому що у них був потужний публічний сектор. У цих країнах була і є корупція, але при цьому керівники спрямовані на рух вперед.

 

Україна не має такої економічної потужності як Південна Корея, Китай чи Японія, але є певна трансформуюча роль, яку несе держава та органи державної влади. Тут держава могла б створити ті ринкові умови, ті засади, які б сприяли розвитку можливостей приватного підприємництва створювати національні багатства.

Я думаю, що в довготривалій перспективі Китай є викликом усій міжнародній системі через свою велику потугу та силу. Росія є серйозною небезпекою для України, але її економіка дуже залежить від слабких інституцій і є енергозалежною. Я думаю, що Китай у цьому сенсі розумніший.

 

Вони мають амбіції, але на відмінну від пана Путіна, Китай не робить свою справу так, щоб це спровокувало серйозну надмірну реакцію світової спільноти. Тому ми бачимо спроби обережно залучати Китай до міжнародної співпраці, але одночасно маємо прояви легкого спротиву. Початкові сподівання того, що чим більші багатства вони матимуть, тим більш демократизованими вони стануть, не справдилося. Навпаки ми бачимо, що диктаторські моменти посилюються, як докорінно змінюється політичний простір, політичні умови і свободи. Треба уважно спостерігати за тим, що буде далі.

 

Я думаю, що у США основною проблемою є соціальне розмежування. Якщо ви подивитесь на Міссісіпі, Арканзас чи околиці Сан-Франциско, ви побачите, наскільки сильне в Америці суспільне розмаїття, і до якої ситуації з виборами воно сьогодні призвело. Інституції можуть якось пом’якшити це, але вони не можуть вирішити проблеми, якщо суспільство дуже розрізнене і розмежоване. Безумовно, автоматичного консенсусу не буде. Треба щоб суспільство змінювалось саме, можливо, через якісь зовнішні шоки. Бо в інакшому випадку воно буде розриватись. З іншого боку, населення старішає, і є сподівання, що з такими демографічними зсувами відбудеться зміна поляризації.

 

Наслідками економічної глобалізації є підйом популізму в Америці. Також фактом є те, що людям не подобається еміграція, не подобаються культурні виклики, і те, що іноземці живуть в їх країні. Через це з’являється відповідна реакція. Я не можу передбачити майбутнє Америки, це залежить від навичок і вмінь окремих лідерів. Давайте сподіватися на краще.


comments powered by Disqus