10 квітня 2017

На своєму місті: як активісти аналізують життя в населених пунктах всією країною і роблять його кращим

Які вони — українські міста? В чому полягає їх ідентичність і як зобразити її доступними для людей методами? Команда культурних активістів з ініціативи «Код міста» протягом останніх років намагається прочитати коди великих та малих міст України. Організація арт-хакатонів, допомога командам на місцях, творення нових культурних проектів, крізь призму яких відбувається пошук самоусвідомлення міст — це лише короткий опис діяльності активістів. Platfor.ma розповідає, що з цього виходить і навіщо це відбувається.

 

Ірина Соловей та Олексадр Супрунець

Фотографія: Олексадр Супрунець та Ірина Соловей

Все почалося у 2008 році. Тоді столичні активісти Ірина Соловей та Олексадр Супрунець створили організацію «Ґараж ґенґ», в рамках якої ентузіасти прагнули обмінюватись не тільки грошима, а й тим, що люди вміють, що вони мають і про що мріють. Активісти відштовхувались від переконання, що людям є чим поділитися і вважали, що креативна економіка може розвивати спільноти і давати людям сенс змістовно жити. «Ґараж ґенґ» почав працювати з художниками, громадськими діячами і просто творчими людьми. Команда, наприклад, привозила у села та містечка програму «Sunday Борщ», де за недільною трапезою одні люди презентували свої проекти, а інші мали змогу підтримати їх фінансово.

 

У 2009 році завдяки їм же на світ з’являється соціальний проект «Велика ідея», а в 2011 році виникає думка інтегрувати в нього краудфандинговий інструмент — Спільнокошт. Це платформа, де люди мають можливість фінансово підтримати ту чи іншу ініціативу. Завдяки цьому українці отримали можливість тестувати власні ідеї на актуальність та збирати на них кошти.

 

Тепер команда зайнялась новою ініціативою. «”Код міста” — це фактично повернення “Ґараж Ґенґу” в міста. Щоб залишатися на зв'язку, розуміти контексти, аналізувати, як розвиваються команди в регіонах, які взагалі існують ініціативи і чи є на них соціальний запит», – пояснює співкоординатор ініціативи Віта Базан.

 

Код Міста from Garage Gang on Vimeo.

 

Наприклад, у Києві, Дніпрі та Івано-Франківську команда організовувала арт-хакатони, де різні спеціалісти разом працювали над розв’язаннями місцевих проблем, знаходили нові ідеї для міст. Згодом була розроблена соціальна франшиза для таких проектів, прописані деталі, весь власний досвід, імовірні бюджети — і усім цим «Код міста» почав ділитися з іншими.

 

Тобто, коли знайдуться люди, які хочуть покращити життя в місті, то вони мають змогу вільно скачати всю інформацію, структурувати проект, користуватися наданими даними і навіть можуть залучати команду «Коду міста» для допомоги в організації певних подій в своєму місті. Фактично це позитивна ініціатива «під ключ».

 

 

Система українських міст

 

В певний момент команда почала працювати з меншими містами, але дивилася на них крізь призму один одного. Віта Базан каже, що проект «Метамісто» — це спроба комплексно дивитися на міста: «Під час першої фази проекту ми намагаємось акцентувати увагу на схожості міст. Дивилися на Нетішин та Славутич — заможні атомогради, порівнювали Острог — культурний та освітній центр, де життя багато в чому зав'язано на академії, з Кременчуком — індустріальним містом, теж сконцентрованим на одній справі. Ми досліджували Слов’янськ і Краматорськ — близькі, але такі різні міста в Донецькій області. Ми дивилися на ці населені пункти, і в кожному планували свій набір активностей».

 

Наприклад, атомогради — Славутич та Нетішин — це своєрідні міста-функції, що будувалися за чітким генпланом. Вони пов'язані атомною енергетикою, тож в активістів постало питання: а що з цими містами буде в майбутньому? «Метамісто» запросили команду художників «Krolikowski art», які зараз живуть у Славутичі і досліджують теми утопії міст. «Ми з художниками вирішили замислитись над майбутнім, тобто в такий лагідний спосіб заглянути вперед: “А що буде за 50 років?” І разом з ними створили проект, де містяни та художники зібралися, уявили місто за 50 років, а потім замальовували його акварельними малюнками, схожими до тих, що робили подорожні в дофотографічні часи, зустрічаючи міста на своєму шляху», – розповідає Віта.

  • Процес створення малюнків
    Процес створення малюнків
  • Виставка у м. Славутич
    Виставка у м. Славутич

Пошуки ідентичності міст

Спорідненим проектом є «Міфологема міста», де команда ставить питання «А чим ось це місто є сьогодні?» Щоб спробувати це зрозуміти, куратор підбирає художників, які втілюють відповіді на це питання в певні арт-об'єкти.

 

«Наприклад, в місті Кременчук є кінотеатр, до якого люди мають дуже ніжне ставлення. Зараз від нього лишився сам каркас, тож ми прийшли і разом з місцевою організацією ”Культурний діалог” створили в яскравих кольорах на фронтальній стіні зображення ”Кразозавру” — суміші місцевого КРАЗу і динозаврів. А також те, що запропонували самі місцеві: ”Щукакозака” — середнє між щукою та козаком. Завдяки цьому з'явилось певне культурне місце, а в процесі роботи туди приходили місцеві музиканти, звучали джеми, створювалася певна тусовка. І це, здається, важливіше за сам результат роботи над малюнками».

Коли знайдуться люди, які хочуть покращити життя в місті, то вони мають змогу вільно скачати всю інформацію, структурувати проект, користуватися наданими даними і навіть можуть залучати команду «Коду міста» для допомоги в організації певних подій в своєму місті. Фактично це позитивна ініціатива «під ключ».

 

Відкриваючи Схід

Після цього з пропозицією провести програму «Метаміста» на Сході до команди звернулась організація «Українська ініціатива зміцнення громадської довіри». Вона фінансується USAID і співпрацює з багатьма ініціативами: «Львівською освітньою фундацією», «Містосадом», «Дивовижними» тощо.

 

В жодному з запропонованих міст: Лисичанськ, Костянтинівка, Бахмут, Сєвєродонецьк, Покровськ і Добропілля – команда до цього ще не бувала. «В першій поїздці ми їхали на один день в кожне із цих міст, і намагались зрозуміти, хто і що в них є, які стосунки між людьми і владою, бізнесом, – згадує Віта Базан. – Одна з наших задач — пошук міфу міста, тож ми відвідували місцеві музеї, намагалися перевірити відчуття людей відносно міст, в яких вони живуть. Це дуже цікаво. Розумієш, що відкриваєш Схід, його європейську спадщину, як у Костянтинівці чи Лисичанську, чи бунтарство Бахмута, або винахідливість людей Сєвєра». Віта вважає, що стереотип про однаковий депресивний регіон — хибний, адже насправді всі східні міста дуже різні: деякі з них навіть не впадали в депресію, інші уже приходять до тями.

 

За її словами, Схід зараз дуже активний: «Вже за кілька років ми побачимо там значні зміни. Нещодавно ми повернулися з Лисичанська та Сєвєродонецька, де були по п'ять днів з командами архітекторів-урбаністів. Агенція Urban Curators робила дослідження міста — аналізувала, що ж може бути там з точки зору перспектив розвитку відкритих просторів, “вакантних” місць відповідно до їх розташування, запитів містян, нових функцій. А команда архітекторів Formografia почне працювати з локальними командами, розробляти для них невеликі архітектурні проекти та спільно їх втілювати».

Лисичанськ — це місто протяжністю в 40 км, де кожний район має своє життя. Але там позакривалися підприємства, заробітку немає, тож люди перебувають в певній депресії. Активісти переповідають, що на питання «Які події ви відвідуєте?», місцеві відповідали, що «в нас нічого немає», а на: «Що ви любите в Лисичанську?» казали: «Сєвєродонецьк».

 

Але саме в Лисичанську вони зустріли команду BMX-ерів. І тепер разом планують зробити скейт-парк в кінотеатрі «Дружба». Наразі він на ремонті і, за задумом місцевої влади, повинен перетворитися на молодіжний центр. «Код міста» разом з місцевими намагається довести владі, що допомагати варто не якійсь віртуальній молоді, а відштовхуватися від функцій і процесів, які може надати новий простір, і від побажань конкретних людей та їх зацікавлень.

 

«Коли до нас прийшли хлопці BMX-ери, то розповіли, що декілька разів на рік вони організовують велопробіги. Ми від них чули теж про незадоволеність містом, що немає де кататися, де розвиватися. Але ж саме вони зможуть стати прикладом для дітвори, яка бачитиме, що можна не тільки ходити по ларьках і пити пиво, а і обирати інші перспективи», – пояснює Віта Базан.

 

Ентузіасти констатують, що Схід потрохи насичується низовими ініціативами, однак попереджають: завжди варто пам’ятати про їх якість: «Сєвєродонецьк, наприклад, поводить себе більш активно, там люди розуміють, що місто тепер — обласний центр. Там уже досить багато ініціатив, що розвиваються, оновлених парків та скверів. Але, з іншого боку, коли люди починають висловлювати своє право на місто — виникає певна дилема: чи всі можуть його мати і в якій мірі? Чи можуть його мати люди, які хочуть “тупо інсталяцію” і не дивляться на загальний план проекту, його перспективу?»

Стереотип про однаковий депресивний регіон — хибний, адже насправді всі східні міста дуже різні: деякі з них навіть не впадали в депресію, інші уже приходять до тями.

За словами «Кода міста», «іди і зроби» працює не завжди добре: можна заставити парк лавками, але цілком можливо, що там ці лавки не дуже то й потрібні. «Треба комплексно продумувати абсолютно все, – переконана Віта Базан. – Ми намагаємось залучати спеціалістів, архітекторів-урбаністів, які працюють з соціальним дизайном, думають, як мають поводитись люди у цьому просторі, або що саме потрібно на цьому місці».

 

Весь лютий «Код міста» їздив містами: разом із архітекторами проводили урбаністичний аналіз, а з Конгресом активістів культури — переносили на мапи наявні культурні проекти Сходу. Крім того, допомагали художникам та проводили воркшопи з дизайн-мислення.

 

На питання, навіщо «Код міста» цим займається, Віта Базан відповідає: «Хочеться відчувати сенс в тому, що ти робиш. Особливо, якщо ти приходиш в подібну сферу, де бачиш людей, які хочуть змін, і це проявляється в колективному “вау, всі щось роблять!” Це певне відчуття користі, того, що ти постійно обертаєшся в тусовці людей, від яких йде дуже багато енергії».


comments powered by Disqus