15 серпня 2017

Відкриття книги: як створюють Український інститут книги і що він буде робити

Наприкінці липня журналістку та культурну менеджерку Тетяну Терен було обрано директоркою Українського інституту книги — інституції, на яку давно чекали і на яку покладають великі надії як держава, так і літературне середовище. В одному зі своїх перших інтерв’ю на новій посаді Тетяна Терен розказала Platfor.ma про ризики та виклики, цілі та сподівання, а також про те, чим має стати Український інститут книги за її п’ятирічну каденцію.

 

– Що таке Український інститут книги як інституція? В чому його важливість для літературної галузі?

 

– Ключові напрямки діяльності Інституту – це підтримка книговидання в Україні, популяризація читання і активізація перекладацької діяльності. Тож важливість цієї інституції очевидна. Українській книжковій царині давно був потрібен об’єднавчий центр, який міг би скоординувати зусилля всіх учасників середовища і формувати політику держави у книжковій сфері.

 

Але за останні кілька тижнів я зіткнулася з тим, що учасники ринку мають різне бачення функцій Українського інституту книги. Ніхто поки що до кінця не усвідомлює, які механізми і які обмеження у нього є. Через це розбудову інституту важливо почати з комунікації — з розширених зустрічей із видавцями, письменниками, перекладачами, бібліотекарями, — щоб зрозуміти, яку роль має виконувати ця установа. В найближчі дні ми проведемо в Києві таку першу зустріч із видавцями, наступною буде зустріч із письменниками.

Звісно, я відчуваю завищені очікування і сподівання на швидкі перші результати. Але для змін потрібен час. Наразі ми говоримо про перший розбудовний рік інституту, хоча, гадаю, насправді розбудовними будуть усі п’ять років. За цей час важливо виробити стратегію, налагодити комунікацію, сформувати команду й реалізувати перші проекти.

 

– Чому ти вирішила брати участь у конкурсі на посаду директора та на чому будувала свою кандидатську програму?

 

– Після останнього Книжкового Арсеналу, на якому я координувала Українську програму, в мене був період роздумів про те, що робити далі. Рішення взяти участь у конкурсі було для мене непростим і супроводжувалося багатьма сумнівами. Але я йшла на конкурс абсолютно відкрито, не приховуючи відсутності управлінського досвіду та знання роботи держустанов, а також своїх сумнівів щодо рівня зарплати на цій посаді. Я була свідома всіх ризиків від початку. Наприклад, я не можу зараз прийти і сказати, що ось наша команда, це план роботи і ми за ним працюємо. Саме так це відбувалося для мене до цього часу, коли я була культурною менеджеркою. З Інститутом книги, який тільки починає свою роботу, ситуація інакша: перш, ніж щось зробити, нам потрібно знайти механізми для реалізації наших планів.


Я розумію, що мені було б значно легше продовжувати робити окремі проекти, як я робила це досі. Це величезний виклик — поставити на ваги п’ять років свого життя. Тому тут не йшлося про те, щоб обійняти цю посаду, йшлося про бажання щось змінити і залучити до цього процесу змін нове покоління, яке дуже довго займалося книжковими проектами на волонтерських засадах та особистому ентузіазмі.

 

Для всього книжкового середовища Український інститут книги — це можливість об’єднатися і спільними зусиллями зробити ті зміни, які необхідні ринку. Адже ми не установа, яка існує сама по собі. Це наш спільний інструмент, і лише спільними зусиллями можна щось змінити. Я хочу вірити, що інституту вдасться стати містком між державою і професійною спільнотою, якого нам так довго бракувало.

 

– Які ключові напрямки роботи?


– Наразі в інституту ще немає команди й приміщення, тож ми можемо говорити не про конкретні напрямки й план роботи, а радше про ідеї й задуми, які були відображені й у моїй програмі, з якою я йшла на конкурс.

Звичайно, інститут має взяти на себе функції представлення України на закордонних виставках і фестивалях. Наступного року ми відповідатимемо за організацію українського стенду на книжковому ярмарку у Франкфурті, й хочеться вірити, що з кожним роком кількість таких майданчиків зростатиме. Але нам потрібно буде знайти механізм для реалізації таких проектів, адже зараз з держбюджету виділяються кошти тільки на участь України у Франкфуртському ярмарку та Венеційській бієнале.

 

Другий напрямок — перекладацький. Перед нами стоїть нагальне завдання — підтримати перекладачів з української мови за кордоном, і для цього нам варто думати і про премію, і про організацію перекладацьких конгресів.

 

 

Також відтепер Український інститут книги відповідатиме за реалізацію двох великих державних програм — «Української книги» та «Цифрової бібліотеки», — які на цьому етапі потребують обговорення і вироблення нових положень.

 

Ще один важливий напрямок — це промоція. Мені дуже хочеться працювати в цій сфері системніше. І мова не лише про співпрацю з медіа, а й про розробку масштабних кампаній із промоції читання.

 

Важливим є і  видавничий напрямок. Ми маємо цікаві й важливі електронні книжкові медіа, які потребують підтримки. Але у нас критична проблема з друкованими часописами: їх страшенно мало і у них мізерні наклади, а більшість, на жаль, не є сучасними. Нам бракує як мінімум сучасного і якісного літературного журналу, який би знайомив аудиторію з новими текстами, і критично-аналітичного видання, яке б розповідало про новинки і тенденції ринку. 

 

Є ще бібліотечний напрямок, в якому хочеться насамперед зосередитися на освітніх проектах. Напрямок подієвий, який включатиме в себе і заходи для професійної аудиторії в приміщенні самого інституту, і проекти в регіонах. Важливо, щоби літературний процес розвивався не лише у найбільших містах України, а для цього нам треба налагодити співпрацю з бібліотеками та місцевою владою.

 

Ще один напрямок, пов’язаний з великими очікуваннями літературної спільноти, — це заснування нових премій, конкурсів, резиденцій і стипендій. І тут знову ж ми повертаємося до вироблення механізмів, насамперед — пошуку небюджетних коштів. Так само мені б дуже хотілося розробити систему малих ґрантів для різних ділянок книжкового ринку, за допомогою яких ми могли б підтримати й бібліотеки, і переклади, і літературні події, і книжкові медіа. Дуже важливо почати підтримувати проекти й ініціативи, які досі розвивалися самі по собі.

 

– За словами міністра культури Євгена Нищука, Мінкульт покладає на Інститут книги великі надії у перетворенні української книговидання на культурну індустрію. Чи можеш ти навести приклади кран, де культурні індустрії були успішно розвинені за підтримки держави?

 

– Подібні приклади є. Можна поглянути на напрацювання Інституту книжки у Польщі, Національного центру книги у Франції (Centre National du Livre), Фонду канадської книги (Canada Book Fund) чи Центру фінської літератури (Finnish Literature Information Centre). В усіх цих інституцій можна перейняти певний досвід.


Український інститут книги створювався з проекцію саме на Інститут книжки в Польщі, якому дійсно вдалося реалізувати дуже багато проектів у різних напрямках: модернізація бібліотек, більше десяти друкованих журналів, які виходять під патронатом інституту, Національна програма з розвитку читання, премії та семінари для перекладачів, міжнародні фестивалі. Інституту книжки в Кракові дійсно вдалося дуже багато зробити, але важливо розуміти, що їхня історія почалася 2003 року, тобто ми говоримо про проекти, реалізовані за понад десятиліття.

 

 

Варто пильно вивчити і досвід Французького центру книги, заснованого ще 1946 року. Щороку вони залучають близько 200 експертів із різних галузей, які збираються кілька разів на рік, щоби визначити, які книжкові проекти варто підтримати. Український інститут книги теж має спиратися на думку неангажованих, авторитетних експертів, особливо коли ми говоримо про програму «Українська книга» чи про майбутні премії і конкурси.

 

– Очевидно, саме з цією метою Мінкультом була призначена наглядова рада Українського інституту книги. Хто до неї увійде, та які функції виконуватиме цей дорадчий орган?

 

– До ради ввійдуть сім членів, які представлятимуть різні напрямки книжкового і культурного середовища. Це будуть люди, з якими ми звірятимемо наші плани і наше бачення розвитку Інституту. Згідно зі статутом, наглядова рада погоджуватиме наші фінансові звіти, а також план роботи інституту та його основні напрямки діяльності.


На сьогодні рада ще не сформована, оскільки мають бути вирішені першочергові питання. Але, сподіваюся, вже у вересні Міністерство культури оголосить її склад, і ми зможемо провести перші збори.

 

– Успішний розвиток культурних та креативних індустрій неможливий без системної культурної політики…

 

– Мені здається, що стратегічні підходи з’являються, але поки що на різних напрямках. Головне питання — як вони можуть між собою взаємодіяти.

 

 

В Міністерстві закордонних справ створено відділ культурної дипломатії, при Мінкульті діє Національне бюро програми ЄС «Креативна Європа» і найближчим часом запрацює Український культурний фонд. Дуже важливо, щоб кожна з цих ланок не існувала сама по собі, а взаємодіяла з іншими. Я дуже сподіваюся, що нам вдасться налагодити співпрацю.

 

– Як би ти оцінила результати напрямку культурної дипломатії за останні три роки, та зокрема рівень презентації українського книговидання за кордоном?

 

– Ще працюючи в журналістиці, я бачила, як за останні роки словосполучення «культурна дипломатія» поступово проникало в медійне поле. Був момент, коли культурною дипломатією у нас почали називати будь-яку культурну подію за кордоном. Певною мірою, у цьому є раціональне зерно, але все ж за поняттям мають стояти не одиничні, хоч і добре організовані події, а стратегія і чітке бачення.

 

Те ж саме можна сказати й про представлення українських книжок і українських авторів за кордоном. Наші видавці й письменники представляють Україну на все більшій кількості ярмарків і фестивалів, але це так само зусилля окремих гравців ринку, а не державна стратегія.

 

Планувати таку міжнародну діяльність на державному рівні складно через існуючі обмеження. І для Інституту книги це ще один великий виклик. З наступного року за організацію і наповнення Українського стенду у Франкфурті будемо відповідати ми. Надалі ми маємо збільшувати кількість таких майданчиків, щоби найближчим часом ми також були представлені, наприклад, у Болоньї і Лондоні. Але за законодавством на сьогодні закласти кошти в держбюджеті на це неможливо. Як і не можна закласти прописані в статуті Інституту книги літературні резиденції чи конкурси. Тож ми знов повертаємося до того, що маємо прописати план своєї діяльності на найближчі роки і знайти механізми для його втілення.

 

– Якщо вже ми заговорили про фінансову сторону. Яким буде бюджет Українського інституту книги та які напрямки він зможе фінансувати?

 

– Бюджет на цей рік складає 80 млн грн. З них майже 50 млн передбачалися на реалізацію програми «Українська книга», за яку раніше відповідав Державний комітет телебачення і радіомовлення і яка відтепер буде в підпорядкуванні Інституту книги. Оскільки інститут значно пізніше розпочинає свою діяльність, ніж планувалося, і лишилося дуже мало часу до кінця року, ці кошти будуть спрямовані на закупівлю книжок для бібліотек.

 
До програми «Українська книга» у книговидавничому середовищі неоднозначне ставлення. Хтось із видавців взагалі відмовився брати в ній участь, хтось вважає, що її ліпше скасувати. Але ми маємо цей інструмент, на нього передбачається фінансування, тож наше завдання — зрозуміти, як її зробити максимально прозорою й ефективною.

 

Ще 20 млн закладені на запуск проекту «Цифрова бібліотека», який так само потребує широкого обговорення й підготовки документів.

 

 

І решта бюджету — це кошти, призначені на розбудову інституту. Про бюджет на наступні три роки (оскільки він планується саме на цей період), поки що говорити складно. Але «Українська книга» та «Цифрова бібліотека» — це дві найбільші, фінансово місткі програми.

 

– Що ти вважаєш найважливішим зробити у перший рік на своїй новій посаді?

 

– Цей рік буде насамперед присвячений розбудові інституту. Нам потрібно сформувати команду, і це також великий виклик, зважаючи на рівень зарплат, який ми нині маємо. Треба знайти і облаштувати приміщення, розробити бренд-бук, запустити сайт, взяти участь у Форумі видавців і наступного року підготувати стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку.

 

Та найважливішим завданням цього року для нас стане вироблення плану діяльності на найближчі роки, а також налагодження комунікації з різними учасниками книжкової галузі та закордонними інституціями.

 

– Чим би ти хотіла бачити Український інститут книги наприкінці твоєї каденції, за п’ять років? 

 

– Я сподіваюся, що нам вдасться закласти ті підвалини і виробити ті механізми, які необхідні Інституту книги для реалізації його основних функцій. Я би хотіла його бачити інституцією, яка підтримує видання важливих книжок, літературні події, бібліотеки і книжкові медіа, сприяє збільшенню перекладів творів наших авторів за кордоном, організовує кампанії з промоції читання, освітні проекти і представляє Україну на кількох світових книжкових ярмарках.


Але найголовніше — за п’ять років це вже має бути сформована інституція — зі своєю структурою, командою і чіткою стратегією.